Мистецтво на перетині існуючого й відсутнього: Як подільська художниця дає нове життя старовинній витинанці

В українських хатах витинанка була і є традиційним оформленням осель на Різдво. Їх вішали як фіранки на вікна – і у зимову пору, коли рано темніє, – відбувалася феєрична гра світла й тіней. Витинанки з’явилися на території України в оздобленні сільських хат у середині ХІХ століття. Папір складали в декілька разів: від двох до восьми. Це був дешевий та простий спосіб прикрасити житло до свят. Та й усі вони мали абсолютну симетрію.

"У витинанці однаково бере участь і та частина, якої немає - вирізана, і та частина, яка залишається, паперу. Тобто, це – такий перетин двох світів, двох просторів: зовнішнього, який є середовищем, і самої площини паперу, - каже Оксана. - Тут, як у пісні, що звучить наживо й акапельно: неможливо переробити, переписати, доклеїти. Тут – як заспівав, так і прозвучало – все."

Вирісши в сім'ї художників з дитинства знайома з технікою витинанки, проте навсправжки зайнялася нею десь близько року тому. І традиційні мотиви у її виконанні набули більш масштабного звучання, змінивши при тому й колорит й частково техніку. Оксанині пісні-витинанки мають величезні розміри – часом більше ніж три метри. Окремі твори робила впродовж двох тижнів в режимі нон-стоп – лише з невеликими проміжками на сон.

"Спочатку на папері народжується під олівцем ескіз - якісь загальні плями, загальна композиція, а потім уже йде саме витинання і папір, матеріал – він диктує свою пластику. І часом спершу те, що задумувалося на ескізі воно залежно від розміру і самого матеріалу, змінюється, трансформується, починає виростати якось само по собі, вже відсторонено від автора. Образи всі, це – думки, це – люди, характери. Кожна з них має свій настрій, свої емоції, свій характер."

На витинанках художниці, здебільшого, є сучасні сюжетні лінії, переплетені з давніми традиціями. Полотна містять зображення людей, та головно майорять птахами, рибами, квітами, візерунками-символами. Тендітність і якась неймовірна справжність усього зачаровує до німоти, перехоплює дух і направду затягує душу у неймовіно хиткий світ мистецтва.

Здивувала художниця й хмельницьких музейників – подарувавши незвичну витинанну композицію. Адже в нашій країні в аналогічній техніці працює лише пара-трійка майстрів. Та й традиційного складання й симетрії більше вже немає.

"Наша колекція поповнилася поліптихом Оксани Мазур, це робота – біля яблуні, яку вона спеціально зробила для нашої експозиції "Натхненні Бойчуком", - каже директорка Хмельницького обласного художнього музею Ольга Долінська. - До речі, в нашій колекції є пару десятків витинанок Людмили Мазур, але всі вони значно менші за розмірами."

За словами ж мистецтвознавиці Олени Михайловської, це масштабування традиційного, зміни композицій, навіть якісь фрактали з комп'ютерного мистецтва, з віртуальних якихось речей, – все це є в сучасній витинанці.

Майстриня мріє про інший світ – ширший для сучасної витинанки. Оксана прагне "переселити" свої майбутні твори з інтер'єрів у вільніший простір. Хоче змінити матеріал і оформляти вже культурний простір парків чи скверів. Скомпонувати береться технології, техніки, матеріали, жанри. А ще мріє у своєму світобаченні оформити музей батьків-художників – Людмили та Миколи Мазурів, який має бути в музеї історії та культури Хмельницького.