Унікальні знахідки: У Кам'янці археологи розкопали давню людвисарню

У Кам'янці-Подільському історики вже місяць ведуть розкопки і їх праця дала результат. Вежу, якій десь 200-300 років і ще ряд цікавих артефактів відшукали науковці, повідомляє Depo.Хмельницький.

Уже з перших днів на цій ділянці почали відкриватися залишки невідомої будівлі, при цьому археологи ОАСУ Інституту археології НАНУ розраховували знайти тут давню людвисарню (майстерню з відливання гармат).

Згодом відкрили залишки трьох стін, між ними - завали цегли-"пальцівки", характерної для ХVІІ-ХVІІІ ст. Тут же знайшли кольорові кахлі та плитку для мощення підлоги розміром 19x19 см, розповсюджену свого часу в Польщі й також характерну для цього періоду.

"Ми маємо не просто яму будівельного сміття, а сукупність будівельних матеріалів, що лягають в один хронологічний проміжок - кінець XVII - першу половину XVIII ст.," - каже керівник експедиції, кандидат історичних наук Павло Нечитайло.

Аби з’ясувати, що це була за будівля, археологи ретельно "перелопатили" історичні джерела.

Про те, що це може бути за вежа говорить старший науковий співробітник історичного музею-заповідника Ігор Старенький: "Найдавніше детальне зображення міста - мідьорит Кипріяна Томашевича 1670-х рр. (а це якраз початок турецької окупації Кам’янця) - показує на цій ділянці двоповерхову квадратну в плані башту, поряд з якою розташований шляхетський дворик та одноповерхова житлова забудова."

І розповідає, що Летичівський стольник Маковецький у своїх "Реляціях про падіння Кам’янця і останні вчинки п.Єжи Володиєвського" згадує, що саме в цій башті тримали оборону від турків кам’янецькі міщани Казимеж Гумецький і Томаш Журомський зі своїми сотнями. Пізніші джерела, як-от опис Кам’янця 1700 р., помилково називають цю вежу турецькою, хоча, безперечно, турки вежу використовували і, можливо, робили в ній якісь перебудови. Від вежі, згідно з описом, тягнувся мур аж до міської брами (до Замкового мосту).

Пізніші плани міста показують на цьому ж місці квадратну в плані споруду і зазначають її як людвисарню. Вона почала функціонувати з 1708 р., а перші відомості про відлиття гармат є за 1713 р., коли майор артилерії Анджей Гловер писав у листі до гетьмана Адама Синявського, що "маємо тепер гармат десять 6-фунтових в Кам’янці відлитих".

Загалом за час функціонування майстерні відлили близько ста гармат. На плані 1753 р. на цій ділянці є артилерійська батарея святого Міхала і будівля людвисарні, та вже план 1773 р. показує ці споруди з ремаркою, що батареї стоять порожні, а людвисарню зруйновано.

А в XIX ст. тут насипали бульвар, який назвали Люб’янівкою, або Любимівкою - від імені подільського губернатора Федора Луб’яновського. На фотографіях і листівках кінця XIX ст. видно по лінії кромки скелі декоративний парапет, і саме на цьому місці розміщувалась одна з прогулянкових терас Західного бульвару.

Та була в археологів іще одна, напівжартівлива версія - адже, згідно з описом Кам’янця 1700 р., десь на цьому місці розташовувалися турецькі лазні. Інтриги додало ще й те, що під завалами цегли знайшли турецький мідний казан діаметром 34 см, а згодом і ще один, трохи менший.

"Фото цієї знахідки ми розіслали фахівцям у всі пізньосередньовічні міські експедиції: в Чернігів, Черкаси, Львів тощо, і ніхто не зміг нам допомогти, - розповідає Павло Нечитайло. - Лише співробітниця Аккерманської археологічної експедиції (а це турецько-українська експедиція, яка працює вже близько 15 років) Ірина Станкевич повідомила, що бачила аналогічний мідний посуд у їхніх матеріалах. Завдяки цій зачіпці, ми знайшли стовідсоткову аналогію нашого казана в музеї в Будапешті, в колекції турецького мідного посуду кінця XVII - початку XVIII ст."

Зрештою розставили крапки над "і": археологи переконалися, що загадкова будівля - це справді та сама оборонна башта, названа турецькою, а згодом перелаштована під гарматну майстерню, яку від самого початку й розраховували знайти. До неї прилягає мур, в якому неозброєним оком "читається" два етапи будівництва: нижня частина кладки, тотожна зі стінами башти, виконана на піщано-вапняному розчині жовтуватого кольору, належить до XVII ст. - це той самий мур, що, згідно з описом 1700 р., тягнувся до міської брами. А поверх нього лягає кладка на сіруватому вапняно-піщаному розчині, в якій видно гарматну амбразуру, - це вже мур батареї святого Міхала, збудований у XVIII ст., після повернення Кам’янця під Польську корону.

Майже три століття пролежали ці руїни оборонних споруд під двометровим шаром щебеневої засипки і грунту.

Це надзвичайно цінне відкриття - маленька башта-людвисарня варта того, щоб доповнити низку більш відомих оборонних споруд як ще одне нагадування про колишню воєнну міць міста-фортеці та про його хоробрих охоронців.