Було – стало: Як змінився Хмельницький у добу Незалежності України (ФОТОРЕПОРТАЖ)

За останні десятиліття до невпізнаності помінялися і архітектура, і екстер'єр, і навіть природа міста

Було – стало: Як змінився Хмельницький у…

Краєзнавцям Хмельницького та просто патріотам міста вдалося зберегти чимало світлин не лише радянської доби, а й навіть почасти дореволюційної. Depo.Хмельницький знайомився з приватними і комунальними архівами, шукав колекціонерів та істориків, аби передати у світлинах дух кожної епохи та її змін.

Найвиразніше плин часу все ж зберігають фото, на яких прослідковується неминучість змін. Пропонуємо віртуально прогулятися центром Хмельницького.

Пожежна Каланча – Кінотеатр "Планета"

Славнозвісна пожежна каланча, що була збудована в середині 50-х років минулого століття, тривалий час була пожежним депо, потому, з 1980-х років, слугувала кінотеатром "Планета", ним лишається і тепер. Цю історичну будівлю максимально намагаються зберегти автентичною, і вона фактично не поміняла свого зовнішнього вигляду. Споруда стоїть на розі вулиць Соборної та Подільської, а в радянські часи - Карла Лібкнехта і Карла Маркса. 

На сьогодні "Планета" є одним із двох діючих кінотеатрів міста, має три зали, сучасне проекційне та звукове обладнання, а будівля з вежею визначає архітектурний вигляд центральної частини Хмельницького. В 2004 році на п’ятому ярусі вежі "каланчі" встановлено мелодійний годинник. У минулому році там з'явився й сурмач.

Площа Леніна – Майдан Незалежності

У Хмельницькому з 1950-х років з'явився головний майдан. З тих пір Будинок Рад має монументальний, урочистий вигляд і є одним із найкращих зразків повоєнної забудови. Він став головною домінантою центральної площі міста – Майдану Незалежності України. 

Доповнювали ансамбль площі композиції зелених насаджень, ліпні вази для квітів, парапети з балюстрадою. У 1967 році майдан отримав назву – площа Леніна.  В 1991-му площу перейменували на знак увічнення акту проголошення України незалежною на Майдан Незалежності. У 1992 році пам'ятник Леніну демонтували та перенесли у міський парк культури та відпочинку. 

До початку 1980-х центральний ризаліт Будинку Рад прикрашали виконані з цементу скульптурні композиції (по центру — щит із Гербом УРСР в оточенні прапорів, по боках – робітник та колгоспниця), шпиль увінчувала зірка, яку у середині 1990-х замінили на малий герб України – Тризуб.

Театр ляльок

Одна з найдавніших будівель теперішнього театру ляльок має й найнепередабчуванішу історію. Більшість місцевих старожилів пам'ятають як тут був Палац піонерів, а з 1970 року – власне театр.

Будинок Маранца – збудований у 1880-х роках і належав спадкоємному почесному громадянину міста Проскурова, промисловцю Соломону Маранцу. В часи СРСР опинився в розпорядженні штабу окремої кавалерійської бригади Григорія Котовського, пізніше тут розташовувалися різні радянські й військові установи. Недобру славу будинку з колонами принесли 1930-ті. Спочатку тут було окружне відділення НКВС, а згодом – особливий відділ НКВС 5-ї армійської кавалерійської групи. У жахливі роки сталінських репресій у прилягаючих до цього будинку підвалах були знищені тисячі безневинних людей.

Новий поворот у житті колишнього будинку Маранца стався у післявоєнні роки, коли тут зробили Палац піонерів, а за 20 років до розпаду Союзу – обласний театр ляльок, одразу після його заснування.

Вічний вогонь – Вогонь пам'яті

Усім відомий Вічний вогонь докорінно поміняв свій вигляд: починаючи від самого пам'ятника до скверу. Розташований він на розі вулиць, колись – 25-го Жовтня і Новобульварної, нині – Проскурівської і Івана Франка.

За совітів той сквер називався Піонерським і містив у собі меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів міста, або попросту й тоді – Вічний вогонь. Назву отримав через те, що "юні ленінці" й заклали його на черговому суботнику з озеленення міста.

Після Другої світової сюди перенесли кілька могил радянських бійців, а в 1948 році над братською могилою спорудили пам'ятник. Згодом відбулася повна реконструкція скверу і братської могили – встановили новий пам'ятник, чашу Вічного вогню і стелу з меморіальною плитою, на якій нанесені імена загиблих воїнів.

Уже в 2016 році Вічний вогонь стає "Вогнем пам'яті". В мерії вирішують вимкнути газ і складають графік роботи меморіалу, у якому визначено, що включатиметься вогонь лише п’ять днів на рік. Головно таке рішення мотивували економією з бюджету близько 180 тисяч гривень на рік.

Музичне училище

Колишній готель на теперішній вул. Проскурівській тривалий час, до 1960-років, був музичним училищем. Сам будинок фактично не змінився, натомість зник вуличний годинник, з'явилися світлофори та набагато більше стало машин, зрозуміло – іномарок.

У 2015 році депутати міськради в рамках декомунізації прибирають з фасаду будинка дошку з написом: (російською) "В этом здании в 1923-1927 гг. размещался штаб первого конного корпуса Червонного казачества под командованием известного военачальника О. И. Городовикова." 

Два роки тому Хмельницька облрада переводять музучилище в інше приміщення. Зараз приміщення на черговому ремонті й зміні призначення: сюди має переїхати Хмельницький обласний краєзнавчий музей.

Вулиця Леніна – вулиця Проскурівська

Центральна і найдавніша вулиця Хмельницького, Проскурівська, тричі міняла назву. У 1921 році тоді Олександрівську перейменували на вулицю 25-го Жовтня (на честь Жовтневої революції 1917 року). В 1985-му дають ім'я Леніна, але вже в 1991-му цю постанову скасували, і центральна вулиця отримала сучасну назву – Проскурівська.

Тут завжди людно, а велосипедисти і за радянських часів влаштовували різноманітні заїзди. Разючу різницю можна побачити в самих спортсменах, їхньому одязі та двоколісних. А ось асфальт, здається, тоді був кращий.

ВДНГ – Меморіал слави

До невпізнаності змінилася околиця міста, де колись розташовувалася Виставка досягнень народного господарства, а згодом – Меморіал Слави. Він є чи не останнім монументальним спорудженням перед розпадом Радянського Союзу. Його відкрили за сім років до отримання Україною Незалежності.

У меморіальний комплекс входить чотирифігурна бронзова семиметрова композиція, яка складається з трьох солдатів та партизана. Вони високо підняли гвинтівки і автомати, салютуючи дню Перемоги. Позаду фігур бійців – тридцятиметровий обеліск, виконаний в титані, попереду – чаша вічного вогню, який навіть за радянських часів горів не завжди.

Колишня ж виставка досягнень сільського господарства не зникла, а переселилася у значно скромнішому вигляді трохи далі за меморіал і Дендропарк за ним.

Центральний телеграф

Чотириповерховий стародавній будинок, у якому навіть ще на зорі Незалежності розміщувався міжміський переговорний пункт і інші служби "Укртелекому", можна без перебільшення вважати окрасою центральної вулиці Хмельницького.

Колись то був будинок відомого аптекаря. Зараз же, коли телеграф відійшов у небуття, тут розташовані магазини, кав'ярні та кілька офісних приміщень. З'явилася, правда, надбудова, але вона гармонійно вписалася в архітектуру.

Кінотеатр "Оаза" – монотеатр "Кут"

Мало хто знає, що теперішній монотеатр "Кут" розмістився в приміщенні колишнього кінотеатру "Оаза" по вул. Котовського, тепер – вул. Проскурівського підпілля.

Монотеатр "Кут" – стаціонарний театр одного актора, є чи не ровесником Незалежності, адже створений був у 1992 році. Працює він і тепер.  Це унікальний театр не лише для України, але й для всієї Європи.  В "Куті" є власна зала для глядачів і навіть затишна кав’ярня. Тут демонструють вистави в одному з найскладніших видів мистецтва Мельпомени – монодрамі.

Стадіон "Динамо" – стадіо "Поділля"

Міський стадіон, колись – "Динамо", а тепер – "Поділля" є зразком найбільших метаморфоз і не лише за часи незалежності. З колишнього іподрому його перебудували в стадіон, потім іще чотири рази перебудовували і тепер має чи не космічний вигляд.

Відбулася в історії стадіону й одна по-справжньому знаменна подія: у 1980 році над його трибунами в спеціально встановленій чаші був запалений Олімпійський вогонь, який естафетою направлявся з Греції в Москву і на шляху свого проходження з 8 на 9 липня "заночував" у Хмельницькому. Небагато спортивних арен України та світу можуть похвалитися таким фактом.

Незалежність принесла на тривалий час у долю стадіону чорну смугу – кожні 2-3 роки головна спортивна арена міста переходила з рук у руки, змінюючи господарів, власників, орендарів. Споруда прийшла у запустіння і почала руйнуватися. Лише на початку 2000 року міська рада прийняла стадіон у комунальну власність міста, і тодішній мер міста Михайло Чекман взявся за повну реконструкцію стадіону.

Фактично заново була споруджена центральна трибуна із зручними індивідуальними місцями для глядачів, захисним дахом від дощу та прибудованою чотириповерховою спорудою для адміністративно-господарських приміщень, офісів, торгівельних закладів. Подальша реконструкція перетворює міський стадіон в арену європейського рівня.

Щира вдячність за домомогу у підготовці матеріалу фотографам Костянтину Жданову та Ігорю Гулько. В статті використані їхні фото та матеріали з приватних архівів.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Хмельницький

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"