Як життя молодого лейтенанта з Хмельниччини отримало в 1986-му присмак атому

Чорнобильська трагедія стала тяжким, виснажливим випробуванням, яке залишило глибокий слід не лише в пам'яті, а і в долях людей. Depo.Хмельницький поспілкувався з ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС, полковником міліції у відставці Віктором Чорним.

На службу до органів внутрішніх справ він прийшов у 1985 році, за рік до Чорнобильської трагедії, яка стала тим ще випробуванням у кар'єрі молодого лейтенанта. "У грудні 1987 року, коли ліквідація наслідків вибуху на ЧАЕС була у самому розпалі, мене викликав до себе начальник і повідомив, що мене відряджають до Прип'яті на допомогу працівникам Київського РВВС", – згадує ліквідатор.

Їх було 30 тисяч — працівників органів внутрішніх справ України і військовослужбовців Внутрішніх військ, залучених до роботи в післяаварійній Зоні. У зоні ураження Чорний пробув майже півроку: спочатку два місяці у Чорнобилі, потім у Прип'яті неподалік ЧАЕС – за його словами, від зруйнованої електростанції їх відділяло лише поле.

Разом з дозиметристами, військовими та іншими представниками "органів" він був членом державної комісії по дезактивації міста Прип'ять. Основними завданнями були дезактивація помешкань та знищенні всіх речей, що залишилися від власників.

Ліквідатор згадує, що за тих півроку, що перебував у зоні ураження, вдалося дезактивувати більше 13 тисяч квартир. Люди в паніці залишали все своє майно, навіть  покинуті документи траплялися. Проте бували й помешкання, з яких господарі примудрилися вивезти всі речі. Особливо запам'ятав, що квартира директора атомної була геть пустесенька...

"Виглядала ця "операція" приблизно так. Ми вибивали двері у якійсь квартирі, розшукували паспорти, свідоцтва, коштовності, вилучали їх, а усе інше просто через вікна з поверхів викидали у вантажівки, які стояли унизу. Килими та одяг перед цим різали ножем, аби вони уже не були придатними для використання. В квартирах, які ми дезактивували, нам траплялось знаходити чимало цікавих речей, в тому числі і таких, які мали історичну та художню цінність, – пригадує полковник. – Особливо цінні речі, такі як ікони чи біблії, не знищували, а після спеціальної обробки передавали у музеї".

Жили ліквідатори у гуртожитках, харчувалися в столовій заводу "Юпітер". Для них навіть лазні і басейн почистили. "Але ж радіацію бетон не зупиняє. Тож свою дозу отримали всі", - розповідає правоохоронець.

Коли повернувся додому, довго з дружиною не наважувалися народити другу дитину, адже боялися наслідків опромінення. Проте, обійшлося – нині Віктор має двох синів, якими пишається.

Після повернення з Зони, Віктор Чорний взявся за активну громадську діяльність. Він є одним з ініціаторів створення і головою Хмельницької обласної громадської організації "Чорнобиль" співробітників органів та військ МВС. "З області участь у ліквідації наслідків атомної катастрофи брало близько 400 співробітників ОВС, - каже Чорний. – Вже близько 80 з них  померли, майже сотня є інвалідами різних груп. Тож мусимо дбати і допомагати їм, адже вони поклали своє здоров'я й життя заради існування людства".

В 2013 році в приміщенні тодішнього УМВС в Хмельницькій області відкрили музей – Віктор Чорний разом з колегами забезпечили експозицію власними пам’ятками: листами, відрядженнями, посвідченнями, особистими дозиметрами та захисними костюмами.

2016-го у рамках відзначення 30-річчя трагедії керівництво ГУ НП в Хмельницькій області допомогло ліквідаторам-правоохоронцям повернутися в минуле.  "Ми пройшлися усіма "місцями бойової слави", - сумно жартує Віктор Миколайович. - Дуже боляче й важко згадувати ті страшні часи, але такі екскурси в минуле вкрай потрібні, аби люди пам'ятали і не забували, яким агресивним може враз стати "мирний атом".