Віртуальні витрішки: Як відпочинок та подорожі перетворити на захоплюючі відкриття

Особистість Дмитра Полюховича настільки різногранна, що якби не "витонченна" його чоловіча брутальність, я б назвала його діамантом. Він встигає займатися настільки різними і водночас поєднаними справами, що навіть зконцентруватися на чомусь одному видається нереальним. Відтак, я вирішила поговорити з ним про його найсвіжіший проєкт з автентично-актуальною назвою "Віртуальні витрішки".

Віртуальні подорожі, як вам вдається побачити особливість? Це талант чи любов до історії, фотографії, рідного краю?

– Тут склалося, що автор – трішки історик, трішки географ та біолог (дипломований, до речі) і професійний журналіст. Журналістика – це не лише вміння передати побачене, але й помічати приховане у загальнодоступному. Знання ж історії та біології дають можливість розуміти, що ти побачив.

Яскравий приклад графіті Язловця. Сотні людей бачили ті написи, але вважали їх звичними для закинутих пам’яток "тутбуввасями". Я ж спочатку звернув увагу на "архаїчну" каліграфію, по тому на дати, далі проконсультувався зі спеціалістами і у підсумку вийшло поважне наукове відкриття.

Те ж саме з біологією. Можна проти повз і лише подумати – о, яка квіточка. Але якщо знаєш, що ця квіточка в даній місцевості мегарідкість, то сприйняття зовсім інше.

Що таке "Віртуальні витрішки"?

– Проєкт з’явився з бажання поділитися враженнями, розповісти про красу нашої землі і як спроба потрапити в число ТОП-тревелблогерів. Ну, і в майбутньому хоча би частково монетизувати зроблену роботу. Мандри, як ви розумієте, справа недешева. Зокрема лише за одну поїздку доводиться намотувати на колеса кількасот кілометрів.  Знову ж таки, хочеться гарних знімків – а для цього потрібна професійна оптика. Скільки то коштує, навіть вживане – можна глянути в Інтернетах і "випасти в осад".

Читачам-глядачам "Віртуальні витрішки" дають можливість як "мандрів, не виходячи з дому", так і самому спланувати поїздку. Я отримую чимало подяк від підписників, для яких "Витрішки" стали поштовхом самим податися в мандри і можливістю розробити маршрут.

Як знаходите маршрути для ексклюзивних подорожей?

– По-різному. Зокрема, я підписаний в "Фейсбуці" на чималу кількість мандрівних груп та просто любителів мандрувати. Якщо зацікавив якийсь пункт, спочатку збираю максимально інформацію про, скажімо так, "головну точку". Після цього за мапою проробляю маршрут.

Далі – шукаю, що цікавого можна зустріти дорогою, бо якщо до крайньої точки 100-150 км, то їхати, минаючи цікавинки, що трапляться дорогою, – нераціонально. Часто буває, що попутні "родзинки" на практиці виявляються більш "смачними", ніж наперед визначена мета.

 Як ви би порадили планувати віртуальні та реальні тури?

– Віртуальні – як знайшов в Інтернетах, так і подорожуй. З реальними – складніше. Але завдяки всезнаючій світовій павутині це досить просто. Щира порада – проклавши маршрут до потрібної точки (для цього існують онлайн-сервіси,) "пробийте" через Google усі населені пункти, що трапляться дорогою. І, бажано, ті, що будуть в стороні десь за 5 км від "основного" маршруту. Там завше знайдеться щось цікаве.

Якщо ж, хоч трохи лінуєтеся і готові скористатися чужими порадами, то скористайтеся моїми "витрішками", які легко знайти за хештегом #витрішки. Їх можна взяти й за зразок для свого туристичного "хендмейду".

Чому вас саме такі подорожі цікавлять?

– Подорожувати завжди цікаво. Нові місця, нові враження, нові люди. Правда, "туристичні столиці" з натовпами, сувенірними ятками на кожному кроці, набридливими продавцями - особливо не приваблюють, хоча й не ігноруються. Набагато цікавіші "нерозкручені", а ще краще – взагалі маловідомі місця, де практично не ступала нога туриста. Тут ти виступаєш не лише у якості мандрівника, але й часом першовідкривача. Причому "першовідкривача" не лише у власних очах, але й взагалі.

Наприклад,  під час останніх мандрів вдалося зробити кілька історичних відкриттів. Зокрема знайти невідомий історикам дольмен в Івахновецьких Товтрах, рештки середньовічного укріплення в селі Купин, які вважалися повністю знищеними ще від початку ХХ століття. Найбільше тішить знахідка корпусу ренесансних графіті (кілька сотень малюнків та написів XVI-XVIII століть). Це перший в Україні масштабний корпус храмових графіті, знайдений поза межами пам’яток княжої доби.

Що б порадили насамперед подивитися на Хмельниччині?

– Камянець, Меджибіж, Старокостянтинів, Самчики та Маліївці одразу ж винесемо за дужки. Це – класика, і усякий подолянин тут просто зобов’язаний побувати. З нерозкрученого… До весни не так вже й багато, тому почнемо з весняних маршрутів.

Наприкінці квітня – у самих перших числах травня наполегливо рекомендую Товтри біля села Івахнівці, Чемеровецького району. Особливо товтрину Високі Камені – чи не найкрасивішу в усьому Товтрському кряжі. В цей час скелі тут вкриваються золотом авринії скельної а схили – золотими зірочками горицвіту. Наприкінці травня, коли квітне очиток та чебрець, тут теж чарівно. 

В травні дуже гарно також в Китайгороді, що під Кам’янцем. Каньйон Тернави у цей час вкритий різноманітними квітами, особливо чарівно виглядають тут зарості анемон… У цю пору дуже гарно виглядає Гусикова Гора, що на південній околиці Сатанова. Навесні її схили ніби залиті розтопленим золотом – це квітне зіновать подільська.

Сам Сатанів – це теж дивовижне селище з повним комплектом родзинок – замок, найкрасивіша в Україні міська брама, оборонна синагога XVI століття… Тут однозначно рекомендую відвідати діючий водяний млин на Збручі – справжній технічний музей і, на жаль, останній діючий водяний млин в області. Всі інші або знищені, або працюють на струмі.

Дуже красиві гранітні пороги на Південному Бузі в селі Кудинка біля Летичева. Летичів теж дуже цікавий з усіх боків: і прадавня історія, і неперевершена природа, і сакральні пам'ятки…

До речі, на морозі файно виглядають водоспадики на греблі сатанівського млина, а ще – просто неперевершене поєднання колористики у триптиху: мороз, сніг, сонце. Адже справді, пора року – не привід відкладати подорож, адже кожна з них під своїм кутом зору демонструє принади рідного краю.

І що не вистачає для повного щастя?

– Миру в Україні. Причому, миру через перемогу, а не капітуляцію… І зустріти світанок на "спині" Ведмідь-гори…