Як священник з Хмельниччини будує покинутим дітям новий дім

Протоієрей Михаїл Варахоба - настоятель Свято-Воскресенського храму УПЦ МП у Віньківцях, що на Хмельниччині. У своїх краях священник відомий принциповістю – ще у далекому 1996 році, коли він тільки став настоятелем, то першим, що зробив, було прибирання цінників з храму. Відтоді прихожани можуть брати їх просто так, лишаючи пожертву на власний розсуд. Святий отець каже, що був час, коли вірянини винесли з церкви річний запас свічок, готуючись до "кінця світу." Але й тоді рішення свого не змінив.

Коли отець Михаїл прийшов у храм служити, то приніс з собою ікону – образ Єрусалимської Божої Матері. Іконі понад три сотні років, і важається, що вона здатна зцілювати, адже ноги малого Ісуса, які визирають з-під риз, завжди теплі. Тож вже багато років до неї звідусіль йдуть миряни. Крім того, на території церкви діє духовно-просвітницький центр, де навчається 86 дітей, які з’їжджаються з усієї околиці на заняття.

Нині священик взявся опікуватися дітьми, що лишилися без батьківської турботи.  Depo.Хмельницький дізналися, що підштовхнуло його до створення сиротинця.

Ідеєю побудувати у Віньківцях дитячий притулок отець Михаїл надихнувся, переглянувши документальну стрічку "Форпост" про дитячий будинок у Банченах, що на Буковині, та єпископа Лонгина (Жара), який усиновив понад 400 дітей.

За словами настоятеля, він, не гаючи часу, поїхав подивитися на все власними очима, і побачене його вразило. Банченський притулок виглядав немов казкове королівство. Тільки діти в ньому особливі - отець Жар взяв собі за правило всиновлювати найбільш обездолених і скалічених дітей. Є серед них і малюки без рук, і без ніг, і з багатьма сильними фізичними та розумовими вадами, але отець Михаїл побачив, що всі ці діти щасливі, бо в них є справжня сім'я.

"Раптом до мене підбіг хлопчик, йому тоді було років чотири, обійняв мене за ноги та сказав: "Ти – мій тато, ти мені снився". Після цього я для себе все вирішив", - розповідає віньківецький священик.

Тож повернувся додому і взявся до роботи.

За два роки на місці колишнього пустиря виріс триповерховий дитячий будинок.

Отець Михаїл розповідає, що на початку не було повного розуміння, як і що треба робити – був просто намір, задумка та велике бажання її втілити. Грошей не було, проте сиротинець все ж звели на добровільні пожертви.

Священник тішиться з того, що людям не байдужа ця добра справа. Каже, що в основному допомагають меценати, які самі приїздять, самі все оплачують. Церковник принципово до мінімуму зводить контакт з грошима, щоб потім ні в кого не виникало зайвих питань.

Особливістю сиротинцю буде те, що житимуть у ньому поки що лише дівчата. Перший поверх будинку облаштують для обслуговуючого персоналу, а на двох інших поверхах розмістять 30 дітей віком від 2 до 5 років.

Опікуватися дітками будуть монахині. До слова, минулого року у Святовоскресінському храмі відбувся перший постриг, а на базі сиротинцю отець Михаїл планує створити жіночий монастир.

Святий отець каже, що хотів би охопити всіх дітей своєю любов'ю, якби тільки міг.

"А ще у мене є один задум. Я хочу, щоб художник написав картину – величний храм із золотими куполами і поруч – сирота. Те, що ми золотим купола, – це потрібно, але коли поруч стоїть сирота, то золоті куполи могли б почекати, можна і під срібними послужити", - каже батюшка.