Про що думає людина перед смертю

Медсестра, яка доглядає за пацієнтами в останні тижні їхнього життя, перерахувала п'ять речей, про які шкодують вмираючі люди, інформує Depo.Хмельницький з посиланням на ostrnum.com.

І ніхто з тих смертельно хворих людей, за якими вона доглядала, ні разу не згадав секс або атракціон стрибки з парашута. Найчастіше вмирають, особливо чоловіки, говорили: "Краще б я менше працював".

Бронни Вер – австралійська медсестра, багато років пропрацювала у відділенні паліативної допомоги. Вона доглядала за пацієнтами протягом останніх 12-ти тижнів їх життя, записуючи їх передсмертні слова, які згодом опублікувала у своєму блозі.
Бронни пише про дивовижну ясності, просвітленості, якої досягають люди до кінця життя і про те, чому нас може навчити їх мудрість. "Коли людей запитували, про що вони найбільше жалкують, або що б вони зробили по-іншому у своєму житті, вони говорили здебільшого про одне й те ж".
Ось п'ять речей, про які найчастіше шкодують люди перед смертю:
1. Я хотів би, щоб у мене вистачило сміливості прожити своє життя так, як я хотів, а не так, як того хотіли інші.
"Про це шкодують найчастіше. Коли люди усвідомлюють, що їхнє життя підійшла до кінця і з ясною головою озираються назад, дуже легко побачити, що багато їх мрії так і не стали реальністю", - пише медсестра.
2. Не треба було так багато працювати.
Про це говорив кожен пацієнт-чоловік, за яким  доглядала Бронни. Вони не бачили, як зростали їхні діти і мало часу приділяли своїй дружині. 
3. Мені варто бути більш сміливим і відкрито говорити про свої почуття.
"Багато людей придушували свої почуття, щоб зберегти мирні відносини з іншими. В результаті вони забезпечили собі рядове життя, так і не ставши тими, ким могли б стати. Озлобленість і жаль і є причини хвороби багатьох людей", - ділиться спогадами доглядальниця.
4. Мені варто було підтримувати стосунки з друзями.
 Кожен вмираючий сумує за своїм друзям.
5. Якби я тільки дозволив собі бути щасливішим.
Бронни Вер розповідає: "Дуже часто я чую ці слова. Багато хто до кінця так і не усвідомили, що бути щасливим — це рішення. Вони застрягли в старих шаблонів і звичках. Так зване "зручність звички" домінувало над їхніми почуттями і їх повсякденним життям. Страх змінити щось призвів до того, що вони обманювали себе та інших, вважаючи, що їх все влаштовує, навіть тоді, коли в глибині душі вони дуже хотіли хоч раз бути здатними по-справжньому посміятися або подуріти".

Шкода, що справжня цінність життя усвідомлюється лише тоді, коли життя добігає кінця. Те, що важливо в кінці життя, має бути важливим також і протягом життя.