"Монологи війни": Як у Хмельницькому бійці розповіли свої спогади в театральному експерименті

Прем'єрний показ незвичного для театру документального жанру відбудеться 20 лютого

У Хмельницькому взялися показати історію сьогоднішньої війни на сцені. "Монологи війни" - так називається театралізоване документальне дійство, в якому головні герої - реальні бійці, що діляться своїми історіями. Те, про що зазвичай мовчать учасники АТО й ООС озвучують вголос на суд глядачів. У виставі п'ять монологів бійців - п'ять реальних історії.

Переламати себе й зізнатися загалу про те, що довіряв лише собі чи Богу, - справа нелегка, зізнаються бійці. Та пішли на це заради пам'яті полеглих.

"Я не могла повірити в те, що таке відбувається. Тому що, стільки болі, стільки правди і стільки щирості в тому, про що вони розповідають. Насправді це - страшно. Війна - це страшно", – каже зі сльозами на очах режисер по роботі з акторами Наталка Паляниця.

Загалом авторську ідею втілюють пара десятків аматорів - ветерани війни на Сході, волонтери, студенти і учасники народного театру "Дзеркало". Передували усьому кастинги і нетипові репитиції - від зустрічей в кафе з АТОвцями і волонтерами до несміливих виходів на сцену і наївної розгубленості на сцені. По тому - з десяток колективних репетицій.

Так, поєднуючи реальне з драматургічним, намагаються режисери вмотнувати в мирне життя на Хмельниччині жорстоке сьогодення зі Сходу України.

Вони намагаються розговорити, закумулювати емоцію і переступити бар'єр мовчання таку нелегку справу своєрідної арт-терапії.

Роман Білик пішов на фронт добровольцем. Чи не одразу отримавши через професію позивний "Зуб" (у мирному житті він був зубним лікарем), трохи ніяковіючи згадує: "Нашу колону розстріляли з мінометів, були втрати, троє моїх побратимів загинули, скільки було поранених, я навіть і не знаю... А я - я отримав легку контузію - вижив, пощастило. Хоча біля мене впало дві міни. Від першої мене злегка контузило, а другою якраз і накрило трьох - полягли побратими".

Максимально стримується в емоціях, хоч видно, як важко йому це дається, і кадровий офіцер, полковник Держприкордонслужби із позивним "Збруч" Сергій Дупляк. "Тоді, коли контроль міста був вже в руках сепаратистів, наш підрозділ був єдиний, який не склав зброї і над яким був український прапор - Луганський прикордонний загін. На всі вимоги здатися і вийти з загону, залишивши його - їм потрібен був контроль над всім містом, ми відповіли відмовою. І нас попередили, що ми будемо знищені", – розповідає він, згадуючи події в Луганську. Правда, замовкає щоразу, коли згадує, як тоді малолітній син питав у мами, – а сім'я була поряд, коли велися бої, – чи ще живий тато і чи не вбють його.

Ще одна неймовірна історія – про "Духовний бронеджилет" – звучить з вуст АТОвця з позивним "Генерал" Валерія Подкалюка. Йому та побратимам перед вилітом волонтери передали пакунок з молитовниками і чотками. У найскладніші моменти молилися, читали до того невідані псалми, які й стали всім їм оберегами. А от що то були за волонтери, Подкалюка навіть не пам'ятає.

"Це я перший раз отак на люди свою історію розказую. Крім моєї дружини, яка особисто прийняла в цьому всьому участь, була вдома, але ці телефонні дзвінки... з нею прощання... і я реально такий задоволений був, що додзвонився до неї, бо я вже прощався, просив, щоб дітей обняла, щоб пробачила, бо я був вже впевнений, що то остання розмова з нею," – ховаючи мокрі очі говорить боєць.

А ще Валерій Подкалюк каже, що коли розповідає про війну, складається таке відчуття, що туди просто переноситься і навіть відчуває запахи, що там були.

У виставі представлений неймовірний мікс, який справді переносить емоційно у тривожний, болючий і разом з тим життєстверджуючий світ. Тут і публіцистика, і документ, і сатира, і фарс, і пластичний театр – дуже багато дифузного жанру нашаровано.

Неохоче говорять всі - і бійці, що щоразу переживають свій біль, і ті, хто грає в "Монологах війни" ворожі сили - агресорів та ватників. Вдова АТОВця, акторка Ольга Саліпа переконана, що ці монологи не можна слухати з чествим серцем, а тим більше якщо це хоч якось торкнулося.

"Я – погана, ми – погані, треба комусь бути поганими, – говорить про свою роль журналістка Світлана Русіна, що грає у виставі. – Ми уособлення ватного такого світу, протидіємо воїнам. Комусь треба було взяти на себе цю функцію. Тут багато образів, пластики, символів. На виступі буде страшно і боляче всім."

Режисери кажуть, що не намагалися зробити з воїнів акторів, просто розкривали, зцілюючи, зболені душі в пам'ять про полеглих. Обрамлення піснями, пластичними деталями, світлом і музикою доповнюють реальність і розставляють акценти.

"Вони зараз живуть цим, їм цікаво. Вони викидають з підсвідомості застарілі, ці зафіксовані рани, які вони викидають через корелят, через еквівалент театру. Це корисно, сценічні почуття – вони лікують, – каже автор ідеї, ініціатор постановки та режисер Володимир Павловський. – Це така своєрідна психологічна корекція для бійців. Разом з тим, і сам жанр чи вид – документальна вистава, є досить нетиповим."

Вперше "Монологів війни" покажуть 20 лютого – в день вшанування учасників Революції Гідності та Героїв Небесної Сотні.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Хмельницький