Легендарні частини нашої Армії: 8-й окремий полк спецпризначення

Якщо армію порівнюють з молотом, то спецпризначенці в розвідці – це скальпель або лазер, що діє з максимальною ефективністю при мінімальних втратах.

Військові 8-го окремого полку спецпризначення відправилися на Схід ще до початку активних бойових дій: вони одними з перших в'їжджали на броні в Луганську та Донецьку області.

Завдання їхні дійсно засекречені, та й самі хлопці малоговіркі. Про їхню роботу можна говорити лише в загальних рисах: глибинна розвідка (до 120 км), агентурна розвідка, засідки, створення партизанського руху на окупованих територіях, диверсії...

Історія бригади йде з 1962 року: 8-й окрема бригада спеціального призначення, з якої згодом "виріс" полк,  була сформована 15 грудня 1962 року на базі 36-го окремого батальйону спецназу тодішнього Прикарпатського військового округу в місті Ізяслав Хмельницької області.

З 22 серпня по 6 вересня 1968 року особовий склад бригади брав участь в операції “Дунай” на території Чехословаччини. Відмінні результати показали розвідники бригади в ході навчань “Весна-75”, “Авангард-76”, “Захід-81”, “Дозор-86”, “Осінь-88”.

Яскраву сторінку в історію полку вписав 186-й окремий загін, який був сформований на базі бригади для виконання завдань в Афганістані, куди прибув у квітні 1985 року. Пунктом постійної дислокації загону став населений пункт Шахджой. До зони їх відповідальності входила південно-східна частина країни, що відзначалася численними караванними шляхами, якими афганським бойовикам постачались зброя та боєприпаси з Пакистану.

За роки афганської війни хмельницькі спецпризначенці були одним з найбільш результативних серед восьми радянських загонів спеціального призначення, що діяли на території Афганістану.

У 1988 році загін повернувся на місце дислокації, а 84 розвідники загону були нагороджені орденами та медалями. Трьом військовослужбовцям – капітану Горошку, старшому лейтенанту Оніщуку та молодшому сержанту Ісламову – присвоєно звання Героя СРСР посмертно. Загалом втрати загону склали 42 особи.

В 1990 році особовий склад бригади спецпризначення брав участь у відновленні правопорядку та локалізації етнічних конфліктів у республіках Закавказзя колишнього СРСР. З набуттям Україною незалежності бригада була перепідпорядкована Міністру оборони України, а особовий склад військової частини присягнув на вірність Українському народові.

У вересні 2003 року 8-му окрему бригаду спеціального призначення було переформовано у 8-й окремий полк спеціального призначення, і вже за рік він перебазувався з Ізяслава до Хмельницького.

Понад 300 військовослужбовців-розвідників брали участь у багатьох міжнародних навчаннях та миротворчих операціях. Одним з найскладніших випробувань для особового складу стала участь у миротворчій операції в Іраку.

Але настав 2014 рік. Вже в квітні бійці були на передовій в зоні АТО. І чи не найперший пекло – Луганський аеропорт.

"У літні місяці війни група постійно перебувала на завданні. Війська йшли вперед, потрібна була інформація. В районі аеропорту група працювала до нестями. Ми майже не їли і не спали. Тижнями. Зате знали, де розташовані вороги, які в них сили і вогневі засоби," – згадують ті дні бійці.

"Були в оточенні, і такому міцному (то вже Краматорський аеродром), що їжу, боєприпаси і медикаменти навіть не могли підвезти. Все це "добро" скидали на парашутах. Що справді виглядало, як манна небесна," – сьогодні вже жартома розповідає старший розвідник з позивним "Катріс".

Своє ім'я боєць просить не згадувати, бо знову збирається на передову. В цивільному житті він був істориком-етнографом і, можливо, саме через те й по-особливому придивлявся до місцевих. Каже, на Луганщині багато щирих україномовних людей, особливо літнього віку.

Тоді, коли частина була біля Луганського аеропорту, командування поставило завдання розвідати ситуацію на дорозі, що веде в аеропорт, і "прорвати" коридор. Слідом мала вирушати колона військовослужбовців в підкріплення бійцям - вісімдесят одиниць техніки і люди. Але нарвалися на засідку противника. Бойовики поливали щедро мінометним вогнем. Загорівся "Урал", складені в кузові боєприпаси почали вибухати. За наказом командира зайняли кругову оборону. Було багато поранених. Ті, хто міг відстрілюватися, автоматними чергами "укладали" бойовиків, які прямували добивати наших бійців. Поранили й капітана. Довелося відійти в лісок. Радіостанцією повідомили на базу, що потрапили в засідку, і чекали підмоги. Це сталося 16 липня 2014 року.

"У мене в руках просто розірвався автомат – так я отримав поранення обох рук, втратив кілька пальців, - продовжує спогади "Катріс". – Нас швидко забрали, всім надали допомогу. Далі були шпиталі - Харків, Київ. Мене тоді командир гелікоптером рятував особисто".

Втім, старший розвідник одразу після лікування знову повернувся в АТО. На його рахунку вже п'ять ротацій.

Найголовніше, що "відчеканюють" бійці на Сході – це контролювати страх.

Навички тактики і проведення спецоперацій вигартували на базі, а ось навчитися володіти страхом, кажуть, можна лише на практиці.

"На Сході війна своєрідна – більш позиційна. Часом доводиться стріляти "на вскидку", постійно змінюємо позиції, а місцями доводиться орієнтуватися темнісінької ночі, - ділиться пережитим заступник командира Ігор Сирота. – Ми ж не на лінії, так би мовити, фронту, ми – перед ним. Це наше завдання - виявити ворога. Головний дозор. І виявляємо. Бо ж кращих за нас в армії немає. На то ми і спецназ військової розвідки."

Повертаючись в недалеке минуле, чоловіки запевняють, що сьогодні вже легше воювати. Досить лаконічно, але переконливо констатують: "Стало краще". Без подробиць і емоцій, але стає зрозуміло, що мають на увазі технічне забезпечення, бо навичок їм не бракує.

Ще однією особливістю 8-го полку спецпризначення є відсутність строковиків. Вже п'ять років тут служать лише справжні, витренувані і морально стійкі чоловіки. Є ще з півсотні жінок, але вони тут переважно зв'язківці, і від передової їх максимально бережуть. Жінки-медики теж потрапляють чи не у кожну ротацію.

До початку вересня спецпризначенці базувалися в селі з промовистою назвою Побєда, на Луганщині та змушені були покинути табір. "Реактивним вогнем ворога все знищено чи не одномоментно. Стріляли з території військової частини в Росії, залповим калібром – це точно, - каже командир Олег Нєчаєв. – Знищили весь табір, були тоді у нас і втрати" – і замовкає, аби перевести дух.

"Слів не вистачає, щоб змалювати ту картину: все рветься, заграва на все небо... Дуже багато матеріальних засобів знищили нам. А особовий склад допомогали врятувати місцеві жителі. І чи не найперша допомога надійшла нам від тамтешнього дитсадка" - продовжує боєць з якимось світлим і вдячним відтінком.

А ще були спецзавдання у Харківському аеропорту, потім - оборона Краматорського аеродрому, і знову повна ізоляція...

Впродовж усього часу АТО спецпризначенцям доручають головно стратегічні об'єкти, але вели вони і бої за передмістя Луганська, Георгіївки, Лутугіного, Щастя, Новосвєтловки, Дебальцевого... Постійно в ротаціях міняють один одного.

"Матьорі ми стали, - каже полковник Олег Нєчаєв, - Досвід змінився через втрати і досвід на крові... Допомогли в навчаннях і американські спецназівці, британці, шведи – особливо по медичній частині підтягнули. Та й свої хлопці молодці – вже в 20-22 років стали справжніми ветеранами, метрами своєї справи."

"На війні не страшно, - трохи задумується командир, - Страшно потім, коли бій закінчується і все стихає. І найважче в цьому всьому - батькам дзвонити загиблих солдат..."

Сам командир, як він каже, перебуває "більше там, ніж тут". І на сьогодні активно формує у Хмельницькому нову частину – навчальний центр. Де-юре він вже існує, а влітку командування сил спецоперацій планує запустити його вже повною мірою.

Поки що в полку посилений режим заходів бойової підготовки. Постійні польові виходи – денні, нічні, тижневі – або на території Хмельницької області, або в горах Чернівецької. Працюють над відпрацюванням і злагоджуванням бригад, адже в реальних бойових діях доводиться співпрацювати з піхотою, артилерією, а то й авіацією.

В самому 8-му полку всі підрозділи бойові.

За неповних два роки війни в полку загинуло 12 військовослужбовців (дев'ять у 2014-му і три у 2015-му ): один підірвався на міні, 2 загинули під обстрілом, решта - в безпосередньому вогневому контакті з ворогом.