Гламур ОУНівців: Навіщо підпільникам знадобилися люстерка та одеколон (ФОТО)

Випадковість обернулася для краєзнавців Хмельниччини унікальною знахідкою. В урочищі "Жеребки" відкопали бідон з літературою та агітками бійців УПА, що датовані 50-ми роками ХХ століття. Окрім того, знайшли чимало цікавих особистих речей.

Серед знайдених артефактів - листівки, літературно-пропагандистський часопис "Хрін", особисті речі трьох підпільників - люстерка, зубні щітки, пензлики для бриття, вазелін, одеколон. Все це стало доступним завдяки випадковості, що спіткала одну родину краєзнавця, що зупинилася на перепочинок у лісі.

За словами краєзнавця Володимира Баршацького, його колега якось із сім'єю зупинилися в лісі і побачили дивну канавку. Коли її трохи підрили, показалася кришка бідона. А коли його відкрили, то побачили листівки.

Дістати бідон з речами повстанців виявилося нелегко - він був оточений вибухівкою.

Як каже Баршацький, тут були дві розтяжки і дві гранати одна від одної на глибині десь сантиметрів 10, а міни лежали якраз до напрямку схрону - до криївок. Зрештою виявили 10 мін і кілька гранат. Довелося викликати рятувальників, щоб вони розмінували навколишню територію.

Небезпека не зупинила дослідників. "При розкопках, знаєте, ми мабуть всі фаталісти, найшла така ейфорія, що про міни, гранати ми вже не думали," - ділиться емоціями дослідник.

Вміст бідону вразив більше, ніж дві розтяжки навколо нього та десяток мін. "Доторкнулися до 51 року і відчули жах. В якому плані жах? - Кожна листівка вартувала кожному 25 років таборів, як мінімум," - каже Баршацький.

Так воно й було, як з'ясували згодом, дізнавшись імена трьох підпільників, що в ті часи діяли на території Староконстянтинівського району, де відкопали бідон.

За словами краєзнавців, знайдені речі належали членам крайового проводу ОУН "Поділля" Івану Ліщинському (псевдо "Матюшенко"), Михайлу Чергнезі (псевдо "Циган") та Йосафату Лазорку (псевдо "Тарас"). "Саме сюди вони прибули в 1951 році, а згодом, у 1952-му, на початку лютого їх заарештували, і двоє із них - Ліщинський та Чернега - були страчені тут, у Проскурові (сьогодні - Хмельницький), а Лазорка відправили у радянські концтабори. Він залишився живий, останні роки прожив на Тернопільщині," - розповідає директор місцевого літературного музею Василь Горбатюк.

Спираючись на дослідження, він каже, що підпільники проводили агітаційну антирадянську діяльність на території Проскурівського, Старокостянтинівського та Красилівського районів. Ця група була частиною Кам'янець-Подільського окружного проводу ОУН, що входив до складу крайового проводу ОУН "Поділля", центр якого був на Тернопільщині.

Пару років тому на Хмельниччині вже були аналогічні знахідки в Кам'янець-Подільському та Дунаєвецькому районах. Знайденні артефакти вкотре розвінчують низку радянських міфів про діяльність ОУН та УПА на Поділлі.

Що ж до предметів туалету, що ховали повстанці разом із забороненою тоді літературою й агітками в бідоні, то вони, виявляється, були речами першої необхідності для підпільників.

Націоналісти на конспіративних квартирах - а точніше, хатах - проживали лише по три-чотири дні, далі мусили міняти місце перебування. Щоб знайти "перевірених" людей, в яких можна було б оселитися, доводилося певний час переховуватися в криївках. І щоб не "обростати" бородами й не відрізнятися, принаймні зовні, від місцевих селян, ОУНівці й мусили тримати себе в пристойному вигляді.

Поряд із захованими агітками в бідоні краєзнавці знайшли і дві місцини, де, швидше за все були криївки. Як розповідає голова Хмельницької облорганізації НСЖУ й дослідник Петро Маліш, в них, на жаль, вже нічого не виявили: час зробив свою справу: схрони перетворилися на невеликі урвища.

"Дві криївки, якраз від цього бідона і замінування в дві сторони, розташовані на відстані 100-120 метрів, - ділиться міркуваннями він. - Так завжди було в бійців ОУН-УПА: одна була запасна, на відстанні одна від одної приблизно на 200 метрів."

Тепер у Хмельницькому обласному літературному музеї відкрилася постійно діюча експозиція знайдених речей підпільників ОУН-УПА часів визвольних змагань українського народу в 1940-1950-х роках. Причиною такої ніби несподіваною локації є те, що більшість речей мають все ж публіцистичний характер, а в журналі "Хрін" друкувалися ще й невеличкі п'єски.