Нетравіальна любов: Як житель Хмельниччини 14 років виходжує скаліченого лелеку

Більше чверті століття проживають лелеки на одному з подвір'ї Давидковець. Та унікальним є те, що вже 14 років звідси навіть на зиму не відлітає бусел на ймення Іван. Він тут нардився, та за іронією долі й залишився на все життя. А життя, його справді може бути довгим, оскільки отримує довгодзьобий від нової "родини" лише нескінченну любов.

Господарство та й самого Леонтія, якого часом називають "лелечим татом", знають далеко за межами села, адже на його обійсті живе бусел, до якого приходять подивитися і погратися дітлахи з усієї околиці. Не відлітає птах і у вирій. Причин кілька, і були б вони для пернатого фатальними, якби не самовіддана любов господаря.

"Був ураган, скинуло гніздо. Четверо пташенят у сильний буревій випали – двоє загинули одразу, ще один залишився неушкодженим, а ось у нашого зламалося крило. Те лелечення, що вціліло, ми разом з сусідом назад у гніздо повернули. А травмованого взявся лікувати. Допомогали ветеринари з Хмельницького. Провели терапію, як треба. Все вдалося, з тих пір і живе з нами", – каже Леонтій Мітко.

Чоловікові довелося виходжувати свого лелеку довго. Спочатку готував до операції, по тому проводив "реабілітацію" після хірургічного втручання. Не встиг птах стати оклигати й прижитися, як спіткала його інша біда: собаки, що забігли в двір фактично відгризли йому шматок ноги. Сталося це ще тоді, коли він не відійшов від попередньої травми. Знову довелося лікувати довгодзьобого.

Заодно й ім'я птаху підібрали, і теж нетравіальне – на честь дорогої людини. Назвали Іваном, на чесь полеглого в Другій світовій родича, про долю якого довго нічого не знали до того.  Лелека з гордістю носить ім'я і віддячує людям взаємністю: зустрічає господаря, як той повертається додому, вітає його на своїй пташиній мові і навіть не зачіпає домашнє птаство.

Іван лише нещодавно "переселився" в окрему "кімнату" сараю. До того жив разом із курями, але ті дещо побоювалися незвичного сусіда, хоча конфліктів між ними й не було. Раціон, правда, в лелеки свій. Їсть він не лише звичні м'ясо, рибу чи кукурудзу, а й залюбки ласує яйцями та призвичаївся їсти варену вермешель.

До лелечого гнізда птах так більше ніколи і не потрапляв – через травмоване крило. А от в оселі господаря навіть двічі зимував. 

Характер у лелеки, стверджує господар, мирний і комунікабельний. Птах спілкується не лише з членами сімейства, а й з сусідами та "родичами", що навесні прилітають до господи. Бузьки, що вже більш як чверть століття прилітають на обійстя, говорять з місцевим лелекою про щось "своє". І хоч зазвичай чужих відганяють далеко зі своєї території, Івана не чіпають.

А Леонтій Мітко має новий клопіт. Цієї осені знову вітер наробив лиха – звалив не лише лелече гніздо, а й дерево, на якому воно було. Тепер мізкує, як поруч встановити стовп і прилаштувати місце для птахів, які, сподівається, навесні повернуться додому.