Діагноз українській політиці вивели через народну творчість

Українську реальність без різних соціологічних досліджень, а лише трактовану фольклором подає informal, повідомляє Depo.Хмельницький.

До психологією народу зверталися починаючи ще з античних часів.

Перші спроби аналізу характеру народів були у Ксенофонта – визначає характер персів, Платон – визначає характер залежно від держави, у якій живе народ. Пізніше естафету підхопили Шарль-Луї де Монтеск’є, Ґюстав Лебон та Вільгельм Вундт.

“Вершиною теоретичних розробок стала концепція Карла Густава Юнга, який науково довів, що для колективів людей теж є характерним колективне підсвідоме - архетипи,” - пише видання.

В чому ж тоді виявляється колективне підсвідоме в психології народу? Снами народу є їх казки, міфи, прислів’я та приказки, байки, анекдоти – вся усна народна творчість.

Невеличкий аналіз української народної творчості. Популярним є анекдот: “Попадає хлоп в пекло, і бачить багато казанів. В одному казані українці варяться, в інших - інші народи англійці, німці, французи. Коло кожного казана стоять два озброєних чорти і пильно доглядають, щоб ніхто не виліз. Поблизу українського нікого немає. Питає хлоп головного чорта: - “Чому коло всіх чорти стоять, а коло українців нікого?” Чорт відповідає: “Тому що, якщо хоч один англієць, француз чи німець вилізе, потягне всіх за собою, а якщо хоч один українець навіть спробує, то його свої потягнуть назад”.

Це чітко ілюструє сумну українську реальність без різних соціологічних досліджень.

Стан корупції особливо у суддівській системі охарактеризовано у народних прислів’ях: “Хто дасть – той князь, хто не дасть – той грязь”. Або ж: “Коли карман пустий, то і суддя глухий” чи “Не йди в суд з одним носом, а йди з приносом”.

“Пани б’ються, а в нас чуби рвуться” - реалії нашого режиму змагальної олігархії. Де меншість населення вирішує свої корпоративні інтереси, а більшість простих людей страждає через владні міжусобиці.