Чи вдасться Трампу уникнути крові в Іраку з Курдистаном

Державний департамент США випустив заяву, в якій "рішуче заперечує" проти ідеї проведення запланованого на 25 вересня референдуму про незалежність Іракського Курдистану. При тому у зовнішньополітичному відомстві США підкреслили, що "всі сусіди Іраку і фактично вся міжнародна спільнота також виступають проти референдуму", який планує провести уряд Іракського Курдистану.

Американські дипломати закликали курдських лідерів вступити в "серйозний і тривалий діалог" з центральним урядом Іраку. І пообіцяли, що США, ООН та інші міжнародні партнери зроблять все можливе, аби в майбутньому стосунки курдів з Багдадом були цілком безхмарними. Натякнувши, що в разі, якщо референдум таки буде проведено, то Вашингтон вмиє руки, а "втрати від проведення такого референдуму будуть високими для всіх іракців, включаючи курдів".

Паралельно із заявою Держдепу виступили і ті, хто готовий ці "втрати" курдам забезпечити. Туреччина, Іран та Ірак, міністри закордонних справ яких зустрілися 20 вересня у рамках засідання Генасамблеї ООН в Нью-Йорку, пригрозили курдам неназваними "контрзаходами" в разі, якщо підготовку референдуму буде продовжено. Підтвердивши підтримку територіальній цілісності Іраку й "однозначну опозицію" проведенню референдуму.

В сухому залишку, курдам не допомогло визнання з боку Ізраїлю, де незалежний Курдистан розглядають як потенційний антитерористичний бастіон в регіоні. Як не допоміг їм і той факт, що Дональд Трамп глибоко і щиро недолюблює Іран – а курдська незалежність могла би стати противагою інтересам Тегерану в регіоні.

Вочевидь, у не надто рішучому відомстві під керівництвом Тіллерсона перемогло бажання спросити собі життя, і "залишити все, як є ". Хоча побоювання довести і без того непрості стосунки з Багдадом до голосного розриву теж могло зіграти свою роль.

Добрим було це рішення у довготерміновій перспективі чи ні – сказати складно. Але на сьогодні зрозуміло одне. Якщо ситуацію залишити на самоплив, вона з високою ймовірністю призведе до нової війни в Іраку. Оскільки, з одного боку, курдам практично нічого втрачати. А з іншого Багдад, який би сам по собі був вимушений ковтнути курдську незалежність, помітивши брак політичної волі у Вашингтоні, може, в разі проведення референдуму, попросити про військову допомогу Анкару. А президент Туреччини її морже надати.

Тому перед Держдепом на даний момент стоїть не легке і не просте завдання – втримати керованість ситуації. Що, здається, можна зробити у два способи. Перший із яких – це спроба вмовити курдських лідерів таки утриматись від референдуму. Примусивши Багдад до розширення автономії, надавши фінансову підтримку у відбудові регіону і гарантії захисту курдів від ісламістів.

Якщо цей спосіб не спрацює (що цілком ймовірно), і референдум таки буде проведено – тоді все, що залишиться Вашингтону, це таки втримати турецькі та іранські "контрзаходи" у рамках пристойності. Себто примусити Анкару і Тегеран втриматись від прямого військового втручання в ситуацію під видом "допомоги братньому Багдаду". В нейтралізації бажання Тегерану "зайти" в Ірак, до слова, значну роль може відіграти і Ізраїль, якого перспектива появи "стражів ісламської революції" іще і в цьому регіоні навряд чи сильно потішить.

В будь-якому разі, ситуація в Іраку рухається до неминучої і масштабної кризи. Яка, в свою чергу, стане непростим тестом для зовнішньополітичного відомства адміністрації Трампа. Ціна провалу у цьому тесті – нова масштабна війна на землях, які не встигли оклигати від попереднього кровопролиття.