З громадського діяча - в політики: звідки депутати приходять у ради?

Професія народного депутата не вимагає наявності жодного рівня освіти та спеціалізації. Саме тому часто в політику потрапляють люди, які спеціально до цього ніяк не готувалися. Скажімо, у нинішньому складі парламентарів 13 депутатів не отримали повну вищу освіту. І взагалі 7% парламентарів (30 осіб) були безробітними на момент виборів 2019 року.

Всього ж перелік професій під куполом у нинішньому складі ВРУ — досить розмаїтий: юристи, адвокати, викладачі, підприємці, спортсмени, PR-менеджери, військові.

Найбільше ж у нинішньому парламенті юристів, підприємців та державних посадовців — разом вони цілком могли б утворити парламентську більшість.

Часто в політику йдуть і колишні журналісти, дуже добре обізнані із законотворчою "кухнею", а також — помічники державних посадовців.

А от професійних політологів у парламенті лише двоє, також у списку — всього один дипломат. Між тим, для того, щоб орієнтуватися в законотворчих процесах, потрібно, як мінімум, розуміння політичного устрою,  засад демократії та системи влади. 

Нардеп — це незмінно престижний статус, який вабить багатьох активних людей, тим не менш системного навчання для тих, хто хоче стати представником законодавчої влади, в Україні немає. При парламенті діє Школа помічника народного депутата, також є приватні правознавчі курси і організовані партіями навчання, однак, в основному народним обранцям доводиться вчитися засадам законотворчості вже отримавши депутатський значок. 

Втім, є інші варіанти, скажімо, прийти до політичної діяльності через громадську. Активні діячі місцевого самоврядування, громадських організацій, фондів — це люди, які формують порядок денний законотворчої роботи, не маючи депутатського статусу. Втім, більшість із них з часом його таки отримує завдяки цій-таки активності. Саме за таким принципом в Україні формується нова генерація політиків. 

Для прикладу депутат Дніпровської міської ради Артем Хмельников зізнається, що свідомо не обирав, але завжди цікавився місцевими питаннями і таким чином небайдужість привела його подавати документи кандидата в депутати. 

"Ще за часів свого навчання на юридичному факультеті я цікавився, як працюють система місцевого управління і місцевої влади, як можна покращити місцеве управління, — говорить Артем Хмельников. — Я цікавився з юридичної точки зору, з організаційної точки зору, і результатом цього стала моя наукова робота на тему децентралізації. Це було ще в 2012 році. Місцеве самоврядування завжди мене цікаво, і коли в 2015-му році відбувалися місцеві вибори, я взяв у них участь і мав надію, що я, як експерт з місцевого самоврядування, можу фахово надати певні поради, гідно представити  територіальну громаду міста Дніпра в міській раді".

Такі мотиви спонукали нинішнього депутата долучитися до політичного життя міста: почати розвивати вітрильний спорт, розвивати "зелені" проєкти й енергоощадність, тощо. Тим більше, цьому передував досвід участі в органах місцевого самоврядування — в 2002 році Артема Хмельникова обрали депутатом від студентського містечка до місцевої ради одного з районів міста. 

"Вже трохи згодом пізніше участь у громадському житті і громадських організаціях мене привела як до того, що я став членом виконавчого комітету Дніпровської міської ради. Але це була громадська діяльність, не участь у якихось політичних партіях: це було представництво молоді, студентського руху і лише в 2015-му році я активно вже долучився до політичного життя, як експерт місцевого самоврядування — з розвитку громад, з розвитку місцевих рад і місцевої влади", — говорить політик.

До речі, різноманіття професій серед народних обранців є своєрідною ознакою демократичності. Приміром, у Європарламенті серед 736 депутатів-представників держав ЄС є колишні судді, лідери профспілок, актори, військові, співаки, політичні активісти. Тому тенденція українських місцевих лідерів до виходу на національну парламентську арену цілковито підходить до системи європейських цінностей.