У ДТП на Тернопільщині загинув відомий бард

У рідному Кременці, що в Тернопільській області, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув володар гран-прі фестивалю "Червона рута" 1989 року легендарний український кобзар Василь Жданкін. Трагедія сталася 2 вересня 2019 року, о 19:05 годині вечора, він виїзжав із бічної на головну дорогу, де машина збила його на смерть, повідомляє Depo.Тернопіль з посиланням на допис в ФБ-спільноті "Типовий Кременець".

В останні роки співак облюбував їзду на скутері, його часто можна було побачити в місті чи дорогою на дачу, якою так пишався, адже природа там була нерукотворної краси.

"Василеві в травні сповнився 61 рік, був у розквіті творчих і життєвих сил, перебував на мистецькому пікові ... Здавалося, що його життєвий стержень і його висока духовність та кремезна статура матимуть запас принаймні на понад 100 земних років... На все воля Божа," - йдеться в дописі.

У підручниках з історії України Василь Жданкін завжди фігуруватиме, як перший виконавець майбутньої головної пісні країни на великому концерті. Надзвичайно на той час забороненої – нашого гумну "Ще не вмерла Україна!" В дуже драматичний момент вона ним була на фестивалі "Червона рута" у вересні 1989 року заспівана.

У серці кожного, хто бодай раз зазнав розкоші від зустрічі з його неповторним тембром, хто, хоча б на мить, оцінив щире золото його інтонацій і хто, хоч подумки, зміг пережити з Василем Жданкіним незагоєний душевний біль незліченних поколінь князів та гречкосіїв, козаків і священиків, воїнів і поетів за несправдженою українською мрією, співак займає особливе місце. У його житті було багато випадкових, але надзвичайно цікавих, колоритних і доленосних історій, про які можна писати книжки.

Народився Василь Жданкін на Кубані. Разом з батьками дворічним переїхав у село Білокриниця (неподалік Кременця), що на Тернопільщині. Змалечку полюбив народний спів. Згодом дитячий, а пізніше й юнацький слух звабили всесвітньо відомі Робертіно Лоретті і Маріо Ланца. У пошуках самого себе вчився на єгеря, потім на хорового диригента. Але доля розпорядилася так, що став кобзарем. Свій багатогранний талант сповна розкрив у львівському театрі "Не журись!" Його зірковий час припав на першу "Червону руту" 1989 року, де отримав гран–прі фестивалю. Правда, до останнього свого дня Василь був переконаний, що ця нагорода належить Віктору Морозову, не лишень його землякові, а й троюрідному братові,¬¬ який відіграв величезну роль у житті співака. Після Чернівців Василь став ледь не національним героєм.

Згодом упродовж довгих семи років займався "івановщиною", доки йому старець–чернець у далекому німецькому Мюнхені не відкрив очі, що це один із проявів сатанізму. Щоб пережити "зіркову хворобу" і знову стати на ноги, якийсь час столярував при жіночому монастирі й співав у церковному хорі.

Протягом шести років узагалі не співав через певні внутрішні протиріччя, апатію та депресію. Не ладилося й сімейне життя. Але, на щастя, у вірі в Бога знайшов себе і своє місце в житті. До остатку шалено тішився своїми дітьми – Христинкою і Настею, дружиною Іриною, внуками. І хотів, хотів співати.