ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Курйози в АТО: Як саме життя підбадьорює бійців і волонтерів на Донбасі

"Краще сміятися, ніж плакати, особливо, якщо і те, і інше даремне", - сказав про війну Еріх Марія Ремарк
Depo.
10 червня 2015 09:15
ФОТО: depo.ua
Курйози в АТО: Як саме життя підбадьорює бійців і волонтерів на Донбасі
Курйози в АТО: Як саме життя підбадьорює бійців і волонтерів на Донбасі

Як бійці замість пиріжків мало не з'їли шкарпетки

Волонтерка ГО "Схiд i Захiд Разом" Олена Річ разом з друзями часто возить до Маріуполя та інших населених пунктів Донбасу не тільки вкрай необхідні для бійців речі, а й різні смаколики. Завзяті харківські хазяйки усю ніч ліплять, печуть, смажать, варять улюблені домашні страви, запаковують їх та передають волонтерам, які довезуть гостинці служивим. Деякі бандерольки з варениками чи котлетами помічають, підписуючи: "гаряче".

"Хлопці смакоту зразу розпаковують і уплітають так, що сметана по бороді тече, - посміхається Олена. - Якось приїхали, розвантажилися, бачу пакунок на якому написано: "93-тя бригада. Гарячий". Кличу бійців пригощатися. Вручаю хлопцям пакунок. Раптом чую дружній регіт. З'ясувалося, що в посилці були не свіжі домашні страви, а речі бійця на прізвище Гарячий - штани, шкарпетки... Випадково вийшла плутанина, бо разом з продуктовими лоточками ми везли в машині ще й посилки військовим від рідних".

Протидіарейний препарат - не кращий спосіб суїциду

Історія, у якій йдеться про порятунок самогубця, врешті-решт закінчилася добре. Розповіли її волонтерам друзі з медслужби батальйону "Айдар". Якось привезли до них бійця після спроби суїциду. Класика жанру - випив пігулок, написав записку: "У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати, особливо комбата ...N".

Лікарі почали розбиратися, що з товаришем не так, яких саме пігулок він наковтався? Коли з'ясувалося, що боєць з'їв 2 пачки Лопераміду(!), посміялися, вкололи йому заспокійливого та вклали спати.

Все було б добре, якби вояку не скріпило так, що він декілька днів в туалет не міг сходити. Медики й на цей раз допомогли нещасному розв'язати його делікатну проблему. Правда, пояснювати, з чим була пов'язана його раптова хвороба, не стали, як і те, що від прийому протидіарейних ліків не помирають.

Як мінометники горобця від невідомого змія врятували

Історію про порятунок пригадала волонтерка, відома на Фейсбуці під ніком Jane Dukh.

"Мінометники 92-ї бригади одного ранку знайшли у себе в розташуванні змію, яка зловила горобця. Хапати невідому гадину голими руками, щоб урятувати птаха, було страшно. Хлопці швиденько сфотографували живий клубок та запросили консультацій по Фейсбуку, - розповідає Jane Dukh.

Народ подумав і сказав, що це - гадюка, але про всяк випадок покликали біолога. Біолог запевнив, що це звичайнісінький вужик. Вирішили покликати для консультації ще й герпетолога. "Прийшов" доктор наук. Назвав усіх дурнями, а у невідомому гаді упізнав рідкісного й зовсім не ядовитого візерунчастого полоза, який охороняється".

"Ага", - сказали мінометники та відібрали у змії ще живого горобця, а потім шанобливо виперли полоза за територію розташування.

"Обстріл! Чи й не біда, коли Фейсбук не вантажиться"

Харківська волонтерка Катруся Бережна та її колеги по "екіпажу" цікаві історії можуть розповідати годинами.

"Вечір 13-го лютого - напередодні так званого перемир'я - сидимо в благословенному шпиталі Щастя, бо годин п'ять з неба сиплеться усяко-різне. Під час паузи вирішили вийти на вулицю подихати свіжим повітрям. Стоїмо, меланхолійно куримо й балакаємо з бійцями, - згадує Катруся. - Знову починається обстріл. Поки вибухи лунали на безпечній відстані, було не так страшно. Раптом снаряди почали лягати в сотні метрів від нас. Дивлячись на спокійну реакцію бійців, мене осіняє і я пропоную: "А давайте хоч під козирок будівлі відійдемо?"

Поки водій волонтерів поповзом пробирався вздовж вікон до будівлі, хлопці у формі дружньо реготали. Козирок - шириною півметра, так що захисту від нього в разі обстрілу майже ніякого. З таким успіхом голову й руками можна було прикрити.

"Але на цьому історія не закінчилася, - посміхається дівчина. - Стоячи під козирком наш друг, київський волонтер Андрій Головатенко деякий час зосереджено водив пальцем по телефону й раптом філософські видав: "Обстріл! Чи й не біда, коли у мене Фейсбук не вантажиться!"

Катерина Бережна

Як злі "укри" продавчиню у Лисичанську перелякали

На околиці міста Лисичанськ, за словами Катерини Бережної, є вкрай неприємна заправка, куди час від часу волонтери заїжджають заправитися паливом та випити кави.

"У таких місцях я принципово розмовляю українською мовою. Питаю у продавчині, чи є свіжі канапки та прошу 2 кави з вершками та без цукру", - посміхається Катруся.

"Чего?" - вип'ячує миле створіння очі.

Волонтери повторили замовлення та попросили рухатися швидше, бо в них обмаль часу. У відповідь почули: "Ты это... пальцем ткни. Я по-вашему не понимаю".

"Це була передісторія. Одного разу після класичної для тієї місцевості розмови подруга, щоб розрахуватися за каву та цукерки, витягла з кишені дріб'язок та автоматний патрон калібру 5,45 (просвердлений та без пороху - подарунок солдат). Більше ми ту продавчиню на заправці НЕ бачили".

Довга дорога булер'яна...

"Одного разу у нашій групі з'явилося повідомлення від Кості Кальметьєва: кому потрібні булер'яни? Це такі пічки з високим ККД. Перша відгукнулася Катя Макаренко, яка збиралася відвезти грубки прикордонникам", - згадує координатор волонтерської групи Help Army Тетяна Бідняк.

Так вийшло, що посилки, які повинні були прибути на Нову почту, загубилися та йшли до Харкова кілька тижнів. Коли коробки прибули, їх не відкриваючи підписали "для Каті Макаренко". Згодом виявилося, що заброньовані булер'яни прикордонникам уже не потрібні.

"А у мене як раз медрота, яка була неподалік від Щастя, замовила пічку. Машину на складі вантажив Андрій Полішоп. Я його попрохала: забери коробку під кодовою назвою "Катя Макаренко", бо Каті булер'яни вже не потрібні", - говорить Бідняк.

Волонтери завантажили за списком повний автобус, а о 4 ранку стрибнули в машину й поїхали. Прибули в Щастя. Поки Таня побігла вирішувати питання з документами, в цей час Андрій разом з солдатами займався розвантаженням машини. Все необхідне передавав різним підрозділам за списком. Так як від медроти представники повинні були під'їхати трохи пізніше, домовились їхні речі залишити біля охорони. Розвантажившись, сіли в машину й поїхали на Харків. Раптом пролунав телефонний дзвінок.

"Таню, а ти нам булер'яни, як обіцяла, привезла? - поцікавились хлопці з медроти і, почувши відповідь, обурились: - Нічого й на хвилину не можна залишити. Пацани в землянці мерзнуть, а хтось поцупив коробку".

"Я в котрий раз перепитую у Андрія: коробку бачив? Бачив. Розвантажував? Розвантажував. На ній було написано "Катя Макаренко"? "Катя Макаренко". Телефоную, пояснюю, яку саме коробку треба шукати, - продовжує розповідь волонтерка. - У цей момент мені надходить SMS: "Таня, дякуємо за булер'яни". Думаю, слава богу! Знайшли! І тут бачу у Фейсбуці "Сагу про булер'ян", яку написав Костя Кальметьєв. В ній дуже докладно, з гумором описується, що через плутанину на Новій пошті булер'яни поїхали у львівський шпиталь, а до нас на склад прибули... інвалідні візки. І тут я все розумію".

Волонтерці не з першого разу вдалося додзвонитися до медроти, бо бійці спочатку вирішили, що це був такий невдалий жарт. Вибаченням не вірили, поки самі не прочитали... "Сагу про булер'ян". Звісно що без пічки волонтери служивих не залишили, але й інвалідний візок залишився у медроті.