Хто такий Петро Франко і чому його шанують авіатори (ФОТО)

Петро Франко, син великого поета Івана Франка - людина непростої долі.

Народився він 21 червня 1890 в Нагуєвичах біля Дрогобича. Закінчив Львівську політехніку. У 1911-1914 був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 видав книжечку "Пластові ігри та забави".

З початком Першої Світової війни 24-річний Петро Франко добровільно вступив до легіону Українських Січових Стрільців, де закінчив школу старшин піхоти у Вінер-Нойштадті та у чині поручника командував сотнею. Як дипломований інженер, в 1916 році він направляється в авіаційну школу в Райльовац, біля Сараєва, де отримав кваліфікацію технічного старшини, і згодом деякий час служив у авіаційній частині на Італійському фронті. Після поверненні в Легіон воював під Кам'янцем-Подільським, Одесою, Чернівцями та у районі Львова.

У 1918 році після створення Української держави в українських етнографічних землях Австро-Угорщини - ЗУНР, "Державний секретаріат військових справ" почав формування підрозділів військової авіації Української Галицької армії, яка офіційно була заснована розпорядженням секретаріату від 1 грудня того ж року. Цим документом командантом "летунського відділу", на який покладалося оперативне керівництво авіацією, призначався поручник Петро Франко, який перебував на цій посаді до 26 березня 1919 року.

Крім того, створювався окремий орган - референтура авіації, для вирішення переважно адміністративних питань, яким також керував Петро Франко на посаді референта до 10 квітня 1919 року.

На середину грудня на аеродромі вже були боєздатні чотири розвідники типу "Бранденбург" серій 27 і 64, передані Австрією, та три винищувачі "Ньюпор" типів 21 та 24, залишені ще російською армією і використовувані Директорією до її розпаду. Їх обслуговувала авіаційна сотня у складі 14 старшин та 140 підстаршин і стрільців.

Літаки Української Галицької армії отримали розпізнавальні знаки - сині та жовті квадрати на нижній поверхні крил, та на борту фюзеляжа - жовтий тризуб.

Те, що літаки були далеко не новими, призводило до оригінальних рішень при їх доведенні до льотного стану.

Перші навчальні вильоти здійснювалися ще у листопаді, а бойові провадилися з грудня 1918 р. Головним завданням авіації УГА була повітряна розвідка, яка фактично стала єдиним джерелом інформації про розташування та пересування польських військ.

Петро Франко, незважаючи на виконання керівних функцій, літав як спостерігач на розвідувальному літаку. Кваліфікація льотчика-спостерігача вимагала не тільки вивчення льотної справи, але і докладного знання структури частин армій супротивника, їх військової техніки та польової фортифікації.

За роботу щодо організації діяльності військової авіації, та власну участь у бойових польотах 1 січня 1919 року Франко отримав звання сотника.

Галицька авіація постійно виконувала бойові завдання: бомбардувала позиції на Високому замку, де стояли польські батареї, львівський вокзал, казарми, аеродром, електростанцію, радіостанцію тощо. Крім того, льотчики здійснювали повітряну розвідку (переважно в напрямку Сокаля та Перемишля), прикривали піхоту з повітря (зокрема, в районі Самбора), коригували артилерійську стрільбу та перевозили особливо важливу кореспонденцію.

4 січня 1919, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному "Альбатросі", Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є, де за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору.

Випадок із Петром Франком і десятником Романом Кавутою на сьогодні єдиний доведений факт збиття польською стороною літака УГА.

Після втечі з полону командант "летунського відділу" був вщент завантажений організаційною працею.

Державний секретаріат військових справ ЗУНР неодноразово намагався придбати літаки за кордоном, але безуспішно, і тоді галичани шукали допомоги в уряду УНР. Сотник Петро Франко та його підлеглі відвідували Східну Україну з різними клопотаннями та пропозиціями. Особисто він двічі літав до Проскурова, де з лютого 1919 р. розташовувався штаб авіації УНР і перебували всі її частини, та пропонував Симону Петлюрі перевезти всю авіацію УНР до Проскурова і зробити спільні з ЗУНР військово-повітряні сили.

Франко особисто здійснював бойові вильоти над окупованим Львовом, бомбардував польську артилерію та важливі залізниці. Його заслуги відзначила і Директорія - Симон Петлюра присвоїв воїну Франку звання полковника армії УНР.

14 квітня 1920 року за рішенням уряду ЗУНР Франко вирушив у Белград, як представник ЗУНР у Міжнародному Червоному Хресті, де займався питаннями звільнення військовополонених.

В Україну Франко зміг повернутися лише у 1922 році, де став працювати викладачем у Коломийській гімназії. У 1931 р. виїхав до СРСР, де став старшим науковим співробітником Інституту прикладної хімії в Харкові. Він відомий як автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі переробки молока.

У 1936 повернувся до Східної Галичини, викладав у гімназіях Львова та Яворова. Потому працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові та директором музею Івана Франка.

Збирав фольклорно-етнографічні матеріали та писав оповідання. Автор підручника шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки; історичні оповідання; спогадів "Іван Франко зблизька" та кіносценарію за повістю "Борислав сміється" та ін.

У 1940 році був обраний депутатом Верховної ради УРСР, де під примусом зачитав рішення про включення Західної України до СРСР.

28 червня 1941 року, коли до Львова наближалися війська вермахту, Петро Франко отримує наказ на евакуацію на схід і під вартою був проваджений до потяга. За однією версією, у той же день він був вбитий конвоєм на станції Прошова під Тернополем при спробі втечі.

За іншими даними, загинув у те ж літо у тюрмі НКВС. За даними розшифрованої телеграми від 6 липня 1941 року, був арештований за вказівкою Микити Хрущова, тодішнього першого секретаря ЦК Комуністичної партії України, і після погодження з Берією, Маленковим та Молотовим мав бути розстріляним.

Місце поховання Петра Франка досі не встановлене. Вписаний про пам'ять на гробівці Франків-Галущаків на Личаківському цвинтарі у Львові.

В 2005 році 7 бомбардувальна бригада Військово-Повітряних Сил України указом Президента України Віктора Ющенко отримала ім'я Петра Франка.

Читайте також: Американські військові пілоти приземлилися на Хмельниччині