Як 8-й полк спецпризначення готується стати "снігом на голову" для ворога

Військовослужбовці 8-го полку спецпризначення, що дислокуються у Хмельницькому, виконують річну програму стрибків з парашутом у тил умовного противника для проведення диверсійних і розвідувальних завдань, повідомляє Depo.Хмельницький.

Відпрацювання стрибків – річ обов'язкова і постійна. Спецпризначенець має здійснити щонайменше два стрибки на рік, щоб постійно почуватися в формі і розумітися в оновленій екіпіровці.

Приміром, теперішні парашути відрізняються від попередників тим, що ними можна частково маневрувати. А на спецзавдання боєць може брати з собою до 30 кг амуніції, зброї чи іншого додаткового вантажу.

На нинішніх навчаннях 70 контрактників стрибатимуть впреше. Але загалом серед бійців не менше й таких, в кого досвід перевалює далеко за сотню. Проте перед кожним польотом всім обов'язково нагадують усі правила.

"Спочатку здійснюють стрибки три спецпризначеці – чи не найдосвідченіші. Задля того, аби визначити для екіпажу гелікоптеру, де конкретно починати десантування особового складу, яка реально сила вітру на землі і який йде заніс парашутистів," – каже заступник командира загону з повітряно-десантної підготовки Роман Ярмольський.

Що ж до інструкцій, то й тут речі вкрай необхідні. "Особлива увага приділяється інструктажу – тут треба нагадати про чіткі дії під час перебування в вертольоті, правильність дій перед виходом з борта і, безумовно, нагадування дій під час розкриття основного парашута, порядок розкривання, в разі непередбачуваних обставин, запасного парашута. Тобто ще раз пройтися про поведінку в нестандартних ситуаціях і в повітрі, і при приземленні," - переконує Роман.

Вся парашутна система має бути чітко підігнана індивідуально до кожного бійця. Крім того, всі етапи контролю укладання парашуту військовослужбовця ретельно перевіряються.

До слова, укладають у більшості парашути не кожен сам собі, як побутує думка, а за допомогою побратимів. Частково тому, що вправитися із цим самотужки майже не реально. Нормативний показник збору парашутного спорядження – 40 хвилин.

Двадцятий стрибок за день здійснив контрактник Андрій. В армії він служить вже три роки.

"Стрибки – штука не складна, просто треба вчитися", - посміхається молодий спецпризначенець. І додає: "Щодо страхів чи переживань, то в більшості вони стосуються приземлення, - щоб ноги не поламати. А вистрибнути – то не так вже й страшно".

Трохи досвідченіший контрактник Костянтин також переконаний, що наполеглива праця й у десантній справі дає стабільний та й безпечний результат. 

"Загалом-то, в мене була мрія з дитинства - служити в армії. Так склалося, що на строкову службу не потрапив. Ось так і пішов за мрією в контрактну армію і в елітний підрозділ," – ділиться він своєю військовою біографією.

320 бійців лише одного дня виконали стрибки з гелікоптера. За попередній тиждень навчань стрибки відпрацювали більше 1300 військових. Військовослужбовці мають на собі до 15 кілограмів забезпечення, включаючи автомат. Без зброї стрибають лише "першачки". Яких тут сьогодні зо два десятки.

У іншого бійця, Сергія, в цей день був лише 3 стрибок, бо він в цьому підрозділі служить лише чотири місяці. У прикмети, окрім тактичних тренувань і теоретичних навичок, не вірить. Однак зізнається, що трохи було страшно.

"Перший раз завжди страшно, а потім по-трошки адреналін цей попускає. А я хрестик завжди з собою ношу, щоб Бог був за душею, так би мовити," – абсолютно спокійно й виважено каже боєць, укладаючи парашут.

Бійці практично в один голос кажуть, що щоразу відчувають певні переживання. При цьому про прикмети чоловіки намагаються промовчати. А ось жінки відвертіші.

"Чоловіки зазвичай намагаються перед стрибками не голитися, - відкриває секрети колег старший лейтенант і начальник групи автоматизації батальйону зв'язку Ірина Паригіна. – А коли починаємо програму, стараємося в одній і тій же формі бути, якою б брудною та не була. А ще в нас не говорять "останній стрибок", виключно "крайній."

В самої Ірини кількість стрибків вже перевалила за 75. До війська жінка прийшла майже 20 років тому. В її родині всі військові до третього покоління.

"Різниця між першим і 75 виходом у небо проста: коли перший раз – ти нічого не знаєш, 75 – ти знаєш все. Ось тоді, коли більше знаєш і приходить страх. Але на те ми і створені, щоб його переборювати чи керувати ним", - без зайвої патетики розповідає Ірина. 

За її словами, якихось послаблень для жінок в підрозділі немає. Бо всі вони – бійці. В полку є й близько сотні жінок, які нарівні з чоловіками не лише тренуються, а й виконують бойові завдання. В тому числі і зоні АТО, де військовослужбовці полку воюють уже третій рік.

"Особовий склад вдосконалює ті тактичні завдання, які ставляться перед ними в ході проведення стрибків та після приземлення вже на землю, – каже командир 2-го загону, підполковник Євгеній Ковальчук. – Наші військовослужбовці постійно перебувають в гарячих точках, в гарячих місцях в зоні проведення АТО, і на даний час періодично всі бойові підрозділи там. Ми ж спецпризначенці. Тому приїхали, відпочили, підготувалися, побули зі своїми сім'ями – і назад, виконувати свій борг перед Вітчизною."

Відпрацьовувати десантування спецпризначенцям допомагає львівськвй екіпаж гелікоптера МІ-8 МТ. Щораз на борт піднімається 14 бійців. У небо вони виходять щочотири секунди. Висота польоту – 600-800 метрів. Коли ж стрибають з літаків – АН26, то там і висота практично вдвічі більша, то ж тоді бійці практично вибігають один за одним.

У військовій частині є й спортивна команда, яка принагідно теж здійснила пару стрибків. Їх польоти більш видовищні, та й парашути більш маневрові.

Вдосконалюватимуть десантську майстерність спецпризначенці ще тиждень, втім, багато залежить від погодних умов.