Хмельницький

Як розвідник з Хмельниччини виборов кохання і нині бореться за зір

Попри важкі травми, боєць не втрачає віри в те, що сучасні технології ще дозволять йому бачити

29 вересня 2016, 16:57

Як розвідник з Хмельниччини виборов кохання і нині бореться за зір

Олена Болтвіна та Олександр Дарморос знайомі з дитинства: жили в одному селі, товаришували. Коли виросли, як це часто буває, життєві стежки розбіглися. У обох з'явилися власні родини, народилися діти. Знову зустрілися вже через роки.

Поруч з ними не відчуваєш скутості та ніяковості. Вони привітні та посміхаються людям і життю. "Нас багато хто бачив - ми ж весілля святкували у київському госпіталі, - розповідає Олена, - Всі думали, що ми з Донбасу, а ми от Дунаєвецькі."

"Служити в армії мріяв з дитинства, тому, коли отримав повістку перед Новим роком – не відмовився. Та й обов'язок кликав," - зізнається Сашко.  Батьки не знали, що він на "передку": боєць пояснює, що не хотів, аби мати не спала ночами, тому "трохи согрішив" – казав, що його полк відправляє на передову тільки контрактників.

Проте мати Олександра – Леонтина – говорить, що біду як відчувала, хоча син казав, що сам не в АТО, а лише вчить і готує хлопців.

За два дні до наказу про демобілізацію боєць 8-го окремого полку спецпризначення Олесандр Дарморос з побратимами ішов на бойове завдання неподалік Попасної. Все сталося миттєво. 

"Вибух і - все. Міна серйозна. Якби вона стояла правильно, полягла б ціла група, а так вся вибухова хвиля пішла у землю. Слава богу, більше з хлопців ніхто не постраждав. Був при пам'яті. Пам'ятаю, що підбігли хлопці, почали надавати медичну допомогу", - розповідає Олександр.

Про долю, кохання, світло та темряву Олександра дармороса - фото 2

У військовому госпіталі разом з Олександром постійно його дружина Олена. Тепер, коли найяжче позаду, вона згадує: "Думаю, пішли на завдання, телефон не взяв. Прийде та відзвониться. І так чекаю цілу ніч. Питаю сама в себе: чи він живий, чи неживий? Моє далеке відчуття каже – так, Лєна, він живий."

Через вибух Дарморос втратив ступню, дуже сильно дісталося очам. "Коли я їхала до Сашка, то всякі думки лізли у голову. Не вірилося, що він осліпне. Дванадцять годин йшла операція, але марно", - розповідає Олена.

Про долю, кохання, світло та темряву Олександра Дармороса - фото 3

За словами лікарів, в чоловіка важка травма обох очей. Ліве точно не буде бачити, праве, відповідно до даних комп'ютерної томографії, зберегло якісь залишки очного яблука, нерв лишився цілий. З урахуванням нинішнього розвитку технології, шансі його оживити не варто відкидати, проте чи буде реакція нерву зараз після загоєння всіх ран зараз ніхто сказати не може.

Донечці  Катрусі мама намагалася пояснити, що її тато не такий, який був раніше, бо обличчя змінилося, але дитина слухати не хотіла: "Я хочу побачити татка," — наполягала донька. У скаліченого ж Олександра "переверталося серце" від тривоги. "Не хочу бути тягарем для тебе", – казав Олені, та переконала, що сама не буде щасливою без нього. Аби жодних сумнівів не лишалося, вирішила, не гаючи часу, офіційно зареєструвати шлюб.

П'ятого травня Олександр і Олена стали подружньою парою, а невдовзі й повінчалися у київському храмі. Сам Сашко налаштував себе на те, що колись  зможе побачити цей світ. "Мене нічого не турбує, окрім зору. Покажемось ще за кордоном. Можливо, й викарабкаємся" - каже він.

Після спілкування з американськими офтальмологами у нього з'явилася надія. Наразі подружжя майже місяць перебуває в Америці. Йдуть консультації, можливо, буде пластична операція. На все треба грошей. "Катрусю залишили в селі, але дитина шоколадки не їсть – збирає гроші для татка", - розповідає сестра бійця Тетяна.

Про долю, кохання, світло та темряву Олександра Дармороса - фото 4

Приватбанк 4149 4978 1913 6229 Дарморос Л. П. - батько.

Фото з вільних джерел

 

Більше про події Хмельниччини читайте на Depo.Хмельницький

Loading...
Loading...